ЗА ДАНИМИ ВООЗ, В УКРАЇНІ 1 342 418 людей інфіковані вірусним гепатитом С. Під медичним наглядом перебуває лише 87 269 людей, це становить 6,5% від загальної кількості. Більшість людей не знають про свою хворобу, тож не отримують доступ до лікування. Тестування – перший крок до цього.
Вірусні гепатити найчастіше перебігають безсимптомно, тому іноді практично неможливо з’ясувати коли та за яких обставин відбулося зараження. У людей досі існують стереотипи щодо вірусного гепатиту С. Наприклад, що ним можна заразитися, вживаючи наркотичні речовини чи практикуючи секс із багатьма партнерами (до слова, також міф, цей спосіб передання вірусного гепатиту більше характерний для вірусного гепатиту В).
Найчастіше вірусним гепатитом С заражаються через контакт з інфікованою кров’ю, забрудненими нею інструментами, тобто при пошкодженні голкою в роботі, пов’язаною з кров’ю, при гемодіалізі, переливанні крові, пірсингу, акупунктурі, вживанні наркотиків.
З 20 до 27 листопада в Україні проходить Європейський тиждень тестування на ВІЛ і гепатит С. Ми записали історії людей, які випадково заразилися вірусним гепатитом С, але вчасно зробили тестування та одужали.
Юрій Войналович
48 років
Я щасливий чоловік своєї дружини, маю дорослу дочку, яка вивчає корейську мову в університеті. Живу щасливим здоровим життям.
Про свій діагноз дізнався у 2007 році, коли ставав на облік у СНІД-центр. Тестування запропонував пройти лікар, це входило в пакет діагностики. Отримати позитивний результат я не боявся. Якраз тоді я дізнався про ВІЛ-статус, мене більше турбувала ця проблема. Про ВГ знав, що хвороба не розвивається швидко – є певний час від інфікування до розвитку ураження печінки: цирозу чи раку.
Колись мені потрапив до рук журнал, у якому поділився своєю історією лікування інтерферонами молодий чоловік. Він цікаво та яскраво описав свою історію, і я розумів, що ВГС виліковується, але складно й із численними побічними реакціями. Цей чоловік розповідав, що лікування було надзвичайно складним, через низку побічних реакцій йому довелось піти з роботи, був час, коли навіть він роз’їхався з дружиною. Під час лікування у нього була сильна роздратованість і він змушений був звернутися до психіатра та вживати антидепресанти. Я розумів, що лікування від ВГС є, але дізнавшись про його складність, я був не готовий пройти такий шлях, тому вирішив чекати нових ліків і можливостей для лікування. Тим паче я бачив, що у світі все активно розвивається у цьому напрямі.
У 2015 році, працюючи в Київському відділенні ВБО «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ» я бачив двох колег, які тоді проходили лікування пегільованими інтерферонами. Вони надзвичайно важко переносили його – місяцями не приходили на роботу, після уколу препарату вимушені були лежали в лікарні, випадало волосся як від хімієтерапії. Спостерігаючи це, я вирішив відкласти лікування, бо не був готовий такою ціною його проходити.
Зі своїм діагнозом я легко змирився та прийняв його
У роки буремної молодості я вживав ін’єкційні наркотики, думаю, що саме тоді міг заразитись. Зараз згадую, що у 2003 та 2004 році в мене був дивний стан – піднімалась без причини температура, були стани, схожі на грип, був розлад ЖКТ, блювання. І я думаю, що, можливо, це був момент, коли був гострий ВГС. Звичайно, що тоді я не повязував це із ВГС.
Зараз, коли я займаюся професійно питаннями ВГ, розумію, що деякі прояви – наприклад біль у суглобах, втомлюваність, роздратування – могли бути проявами хронічного ВГС. Мене направляли до лікарів, я проходив якість обстеження, але ніхто не пов’язував це з ВГС. Мій лікар, наприклад, мені казав: «Що ви хотіли, у вас було таке життя…». Ще цікаво, що, незважаючи на те, що я вів здоровий спосіб життя, я ніяк не міг набрати вагу й важив 75–76 кг. Водночас коли я вилікувався, то буквально за 2–3 місяці набрав вагу, і зараз важу 85 кг.
Зі своїм діагнозом я легко змирився та прийняв його. Моя дружина з 2006 року також мала такий діагноз. Ми побрались у 2015 році, дружина розповідала мені про свій досвід лікування ВГС і про те, як це було складно. Але завдяки підтримці рідних і близьких вона його пройшла й отримала негативний результат, який свідчив, що вірусу немає. Але, на жаль, у 2016 році, проходячи повторне обстеження, виявили, що вірус повернувся. Повторного лікування інтерферонами вона була не готова пройти. Тоді у дружини була сильна втома, енергії та сил вистачало буквально до обіду чи декілька годин після нього, далі наступав такий стан, що просто неможливо було нічого робити. Настільки сильним було виснаження.
Приблизно в той час я брав участь у тренінгу, який проводив керівник «100% життя» Дмитро Шерембей. Однією з вправ було написати свої цілі на 2016 рік. Я почав думати, що найбільше мене турбує й чого хочу. Найбільше я хотів вилікувати дружину, щоб вона була здорова.
Невдовзі з’явились програми безкоштовного лікування, які реалізовував «Альянс громадського здоров’я», і ми з дружиною стали учасниками цієї програми. Діагностику, яка на той час була доволі дорога, приблизно 500 доларів для кожного перед початком лікування, ми оплатили самостійно.
Лікування тривало 12 тижнів і проходило неважко. Була трохи втома, іноді головний біль, певні проблеми з концентрацією уваги, забудькуватість, але це не заважало жити повноцінним життям і виконувати звичайні функції. Нас дуже наснажувало розуміння, що ми повністю можемо вилікуватись, і коли після 4 тижнів лікування перший аналіз показав, що вірус не виявляється, ми були надзвичайно задоволені.
Читачам я б хотів порадити наступне: розуміти, що ВГС не вирок, це захворювання успішно виліковується. Якраз зараз ми як громадська організація готуємо акцію, де слоганом буде: «ВГС виліковний. Будь вільним». Зараз є державні, недержавні програми, тому дуже нерозумно хворіти, не тестуватись і залишатися хворим. Тестуйтесь і лікуйтесь!
Є така важлива штука, особливо в нашій країні, що люди бояться говорити про цей діагноз, не звертаються за медичною допомогою й бояться осуду. Люди не мають боятися тестуватись і дізнатися про свій діагноз, бо в кожного є шанс бути здоровим!