У підлітковому віці я вважала, що доля зі мною обійшлася жорстоко і я народилася не в тому місці й не в тій родині, саме тому я без жалю влилася в компанію так званих «бригадних хлопців» у лихі 90-ті. Коли мені було 19 років, мій перший цивільний чоловік вмовив мене спробувати героїн. Я й гадки не мала, як це круто змінить моє життя, і тому я погодилася. Це захоплення затягнуло мене на довгих і страшних 9 років. У цей період я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком і батьком свого улюбленого сина Максима. Життя було одноманітне, тому з цього місця я відразу мандрую в кінець 2003 початок 2004 року. Отже, мені 29, і я тільки звільнилася з в’язниці та вирішила за будь-яку ціну відновити своє життя. Реабілітацію я пройшла успішно. За умов центру мені потрібні були медичні висновки про стан здоров’я. На черговій перевірці я дізналася про те, що в мене гепатит С. Якщо чесно, мене це особливо не збентежило: по-перше, тому що я завжди розуміла, що я в групі ризику, а по-друге, мені здавалося, що найстрашніше в моєму житті вже позаду. «Ну що ж, – сказала я собі – я вже мільйон разів могла померти, тому Слава Богу за кожен день, який я буду жити». Попри те, що я круто змінила своє життя і своє оточення, я продовжувала підтримувати стосунки з майбутнім батьком мого сина. Кажучи чесно, я не планувала вагітніти, бо дуже боялася заразити дитину, та й Паша і далі бавився наркотиками. Коли я дізналася, що завагітніла, у мене був шок! Ми обговорили ситуацію і прийняли рішення, що тепер ми разом, і наша дитина буде рости в повноцінній і благополучній родині. І все почалося, як у казці — мій чоловік знайшов хорошу роботу, ми планували разом наше майбутнє, нас оточували прекрасні люди. Це тривало поки Паша не почав дивно набрякати. 
Всю трагедію описувати не буду напишу коротко — діагноз поставили не відразу, коли сказали, що в нього гломерулонефрит і це ускладнення спричинене гепатитом C, я тоді і вимовити це слово не могла, а тим більше не розуміла, що все так серйозно. Паша помер, коли Максиму мало виповнитися чотири місяці. Це звичайно страшна трагедія, але ось що я хочу розповісти — я якось побачила, що в мого чоловіка сльози на очах! І це у величезного мужика, синього від тюремних татуювань і який не те щоби ніколи не плакав, мені здавалося його й налякати неможливо! Я запитала його: «Що трапилося?» він відповів: «Я й гадки не мав, що в житті може бути так усе добре! Дякую тобі, кохана!» Так що останній рік з його 38 був найщасливішим, і це мене трішечки втішає! Максим, за рекомендаціями лікарів, ріс на штучному вигодовування. З цієї причини після року в нас почалися проблеми з підшлунковою. До трьох років ми часто потрапляли до лікаря і, коли йому взяли аналіз на маркери гепатитів, мені сказали, що є антитіла до гепатиту C, а після трьох років це вже має насторожувати. Через якийсь час повторний аналіз і діагноз підтверджується! Черговий удар! Я вже не пам’ятаю, як я це пережила! Дякую моїм друзям, які завжди були поруч. Серед мого оточення було дуже багато людей, у яких був цей діагноз і багато лікувалися інтерфероном. Я бачила, як це важко, багато хто лисів, не спав, були навіть такі, які не витримували до кінця курсу й кидали так і не долікувавшись. Тому я тягнула з лікуванням поки не дізналася про новий препарат. Проконсультувавшись з дитячим інфекціоністом і, після чергового обстеження ми вирішили почекати, коли він трохи підросте та набере вагу. Сама я ще теж не лікувалася, тому що в мене були проблеми зі здоров’ям, і я була сфокусована на іншому. Я шукала можливості, але ніхто не хотів братися за лікування дитини, котрому ще не виповнилося 12 років. Ніколи не забуду радість від повідомлення, яке я отримала від Войналович Юрія. Він запропонував узяти Максима на безкоштовну програму по лікування гепатиту C, з повним медичним супроводом, яке буде здійснювати одна з найбільш кваліфікованих дитячих інфекціоністів в Україні – Раус Ірина Володимирівна. Це була дуже стисла розповідь про моє життя, але із самими ключовими моментами, які міняли моє життя або в гіршу сторону, або в кращу. І, нарешті, хочу поділитися про щасливе переживання, яке, я впевнена, змінять наше життя на краще. У 2020 році ми з Максимом пройшли курс лікування від гепатиту C, і повністю здорові від цього недуга. Я, як мама, звичайно більше радію за мого сина, адже він і гадки не мав, що це таке й чим це може обернутися в майбутньому. Так і мусить бути — діти не повинні платити за гріхи батьків! Усім, хто прочитає мою історію, я бажаю не хворіти й пам’ятати, що немає такої ситуації, з якої не можна знайти вихід.
